Олексіївська громада

Кіровоградська область, Добровеличківський район

Історія села Олексіївка

Історична довідка

ОЛЕКСІЇВКА ТА ЇЇ ІСТОРІЯ

Село Олексіївка входить до складу Добровеличківського району. Село розташоване за 29 км на південь від районного центру Добровеличківки та за 4 км від залізничної станції Помічна. А як виникло наше село? Давайте разом поринемо до глибин історії. Воно виникло у другій половині XVIII ст. За переказами, тут, на чумацькій зупинці, першим поселився втікач-кріпак, коваль Олексій. У дикому степу поблизу зимівників запорізьких, на правому березі річки Інгулу для захисту від набігів татар і турків у 1754 році було розпочато будівництво фортеці Св. Єлизавети (м. Кіровоград). З цього часу і почалося інтенсивне заселення нашого краю, який називали Новою Сербією. А з 1866 р. до 1879 р. Почалося активне будівництво залізничних шляхів в Україні, серед яких і роз’їзд поблизу села Помічна, що згодом дістав таку ж назву. Біля роз’їзду виросло 9 хат залізничників. Для праці на залізниці потрібні були робочі руки, а саме ними і стали вихідці із ближніх сіл та кріпаки-втікачі з інших губерній. Наше село заселяли біженці із-за річки Вись.


Кутки села

Згодом заснувався хутір Олексіївка, а поряд ще ряд хуторів під назвами Поперечна, Гавань, Солдатське. Назви ці існують і до цього часу, але всі ці хутори об’єднані в одне село Олексіївку. Заселяли село українські селяни з-за р. Висі, що рятувалися від польсько-шляхетського гніту. У народі навіть побутувала така приказка: «Як прийшов Вись, то тільки п’ятами блись». У 80-их роках XVIII ст. майже вся земля білях уторів належала поміщику, ім’я та прізвище якого невідоме. Сюди він перевіз своїх кріпаків. Щоб освоїти великі простори, поміщик заохочував селитися на його землі і вільних людей, які потрапили в залежність від нього.


Гавань

Коли серед степу було збудовано декілька хат, а людям не вистачало коштів на прожиття, вониз аймалися торгівлею. Продавали речі домашнього вжитку, продукти, овочі й фрукти. Продавали навіть книги, вишиті рушники, які дісталися їм від батьків, дідів і прадідів. Одного разу євреї проїжджали повз них і сказали: «Заїдемо й на цю гавань!» Почувшиці слова, люди почали називати себе гаванчанами, а свою місцевість – Гавань. Назву вулиці змінили на Чапаєва, а люди і до цього часу говорять, що живуть на Гавані.


Поперечна

Ця вулиця була названа в честь доброго чоловіка, чесного й мудрого селянина – Прокопа Івановича Поперечного. Шанували його і вдома, й на роботі. Односельці завжди бажали бути такими ж відвертими та чесними, як і цей мужній чоловік. Ну, звісно, прожити таке тяжке життя, не вмерти у роки війни – відважний подвиг. Навіть зараз немає людини, яка б мала таку силу волі, як мав Поперечний П. І. Помер він дуже давно, а вулицю так і не перейменували. Люди й досі шанують його пам’ять і пишаються тим, що він жив саме тут.


Севастьянова балка

Років 200 назад на голій, необробленій землі почали заселятися люди. Робити було нічого, працювати ніде, а жити треба було якось. Займалися, хто чим. Одні худобу розводили. Інші пасіку й птахів, деякі садівництвом займалися, були й такі, що сиділи вдома, доглядали дітей. Та був серед людей і однолюб. Займався тільки улюбленою справою – тримав пасіку та доглядав за бджільми. Жив він осторонь від усіх, бо не любив гамору та шуму. Знали цьогодідавсі: і дорослі, і малі. Часто до діда Севастьяна бігала дітвора, щоб подивитися, як він працює на пасіці. Дід Севастьян був дуже працьовитим, чесним, а головне – щирим до дітей. Малі майже постійно допомагали йому по господарству. За це він пригощав дітей медом. У цій місцевості добре збережена природа, є кущі й дерева, протікає невеликий струмок, за яким доглядають діти. Туди навіть за врожаєм ходять. Збирають ягоди й шипшину, лікарські трави й гриби. А восени школярі ідуть туди по яблука та груші. Із задоволенням доглядають й обкопують дерева. Люди зажди з гордістю називали ту місцевість Севастьянова балка. Зараз вона є місцем відпочинку молоді і людей похилого віку. Навіть дітвору водять на екскурсії в Севастьянову балку і розповідають легенди про доброго діда.


Солдатське

Дуже давно, років, мабуть, з 300 назад у степу над річкою проходили солдати. Після тривалої перестрілки багато кого було поранено. Хто міг – ішов далі, хто ні – залишався. Одного з молодих солдатів було дуже тяжко поранено. Він пошкодив ногу і тому не міг пересуватися далі. Зібравши всі сили, він добрався до найближчої землянки і зостався там до кінця бою. Тривалий час він не міг стояти, ходити та згодом рана загоїлась. Одужавши, заходився будувати невелику хатину. Через деякий час розбудовавули ці продовжилася. Туди приїжджали кріпаки-втікачі, козаки та інші люди на постійне місце проживання. Як тільки біля цього солдата поселилися жінки, які, втікаючи від пана, опинилися тут, він вирішив одружитися. І ось – сім’я. Коли ж все закінчилося, люди зажили добре. Вулицю назвали в честь доброго, людяного солдата Аврама Ліліченка. А може й тому Солдатське, що Катерина ІІ наділяла солдат, які відслужили 25 років, землями і грошима, як раз тут у ціймісцевості. Тому і назвали Солдатським. Навіть тепер можна сказати, що у далекі довоєнні часи (1939 р.) і після війни Солдатське було найбільш розвиненим селом. Люди тут жили краще, село потопало у зелені і хати були вкриті соломою, а деякі навіть залізом, на відміну від Олексіївки, де були тільки землянки-мазанки. Першу свою землянку, яку ще до Революції 1917 року зробив Федір Албов, вкрив черепицею його син Іван Федорович Албов. Так вона і до цього часу збереглася. Радянська влада в селі була встановлена у кінці лютого 1920 року. Першим головою сільревкому був солдат-безземельний селянин Поперечний Проків Іванович. У 1925 році у селі була створена сільська рада, першим головою якої став Громко Іларіон Тимофійович, а секретарем – Вінницький Андрій Кирилович. Після Громка заступив Перекотій Олекса, який у свою чергу передав Харламову Івану Федоровичу. У 1926 році у селі виникла перша партійна ячейка, її першим секретарем був Степан Слободяник, машиніст водокачки села. Перші товариства «совместной обработки земли» (тоді так називалися) на території сільської ради виникли у 1925 році, а у 1929-му – на їх базі були організовані колгоспи: в Олексіївці – «Червоний степ», який очолив Савва Мехеда (чи Панфіл?). Його довго згадували люди добрими словами; у Солдатському – «8 років ВЛКСМ». Його другий голова Онищенко Іван Павлович допомагав людям, шив з ризини на ноги «каби», хтось доніс у район і за це його зняли, став головою Значковський Олександр Олександрович; у Кирилівці – «Пам’ять Леніна», головою якого був Петро Безкоровайний.


Центральна вулиця

Насправді ця вулиця називається не так. Це вулиця Віталія Бабана , а центральною її називають тому, по-перше, що знаходиться вона у центрі села, а по-друге, по цій вулиці ми можемо бачити приміщення сільської ради, будинок культури на 450 місць, а біля нього пам’ятник загиблим односельчанам. Є дитячий садок на 40 місць, Олексіївська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, бібліотека відмінної роботи з фондом 15,5 тисяч книг.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь